Про найближчі перспективи. Але не тільки…

Спливає друга декада ХХІ століття, починається третя. Традиційно ця обставина пов’язується з чимось новим. Тож саме час звернутися до футурології. Спробуємо охопити думкою ключові напрямки глобального характеру, становище України по відношенню до них, і зрозуміти, які можливості наша країна може отримати з цих тенденцій з огляду на не надто вигідну (на перший погляд) стартову позицію. За фаховою думкою ми звернулись до доктора юридичних наук, професора, заслуженого працівника освіти України, завідувача кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ Олексія Литвинова.

– Забігаючи наперед, хотілося б відразу, не відкладаючи, сформулювати основний висновок. Для того, щоб отримати новий імпульс до розвитку, нам слід нарешті позбутися однієї з головних ілюзій, яка протягом останнього часу активно культивується в Україні. Йдеться про горезвісне «весь світ з нами», яким наполегливо керується керівництво країни, хоча об’єктивних підтверджень цьому і раніше було не багато, а зараз зовсім немає. Як боротися з сумнівними доморощеними вигадками? Одним з концептуальних рецептів вважаємо необхідність враховувати загальносвітові тенденції на рівні як країни в цілому, так і окремих її утворень. Це не означає відходу від самобутності, але вимагає відмови від самобутності уявної.

– Одним з найважливіших наслідків світової пандемії вірусу COVID-19, що формується на наших очах, є очевидний перехід ринкового простору у віртуальний вимір. На жаль, можливості цієї нової реальності в Україні все ще недооцінені. Мало того що за рівнем розвитку технічного парку, що забезпечує існування віртуального простору, ми значно відстаємо від решти світу, ми ще й не навчилися користуватися усіма благами «віртуалізації», значно відстаючи в цьому сенсі від розвинених, просунутих економік. І перш за все в сегменті реалізації товарів через Інтернет.

Подібний спосіб організації продажів не тільки позбавляє підприємців від витрат на дорогу інфраструктуру (необхідну в рамках традиційної моделі для забезпечення фізичної представленості товару), але і дозволяє розширити ринок збуту до нескінченності. Крім того, варто враховувати цікаву статистику: за останнє десятиліття продажі товарів немасового попиту в п’ять з половиною раз перевищили обсяги збуту продукції масового споживання. Виходить, що все більше прибутку припадає на «дивні» товари, які з точки зору «масового» маркетингу абсолютно безнадійні в комерційному сенсі! Виявляється, продавати такі продукти в масштабах безмежного ринку стає вигідніше, ніж займатися локальними продажами товарів широкого вжитку. До речі, глобальний конвеєр вже починає враховувати цю тенденцію: все частіше для продажу через Інтернет випускаються спеціальні «колекції».

– І так, і ні. Новий (з точки зору сучасності, зрозуміло, а не історії людства) тренд, викликаний освоєнням віртуального простору, – звільнення ринку від регулювання. Фактично ми стаємо свідками реалізації теорії М. Фрідмана, який сповідував концепцію вільних ринкових відносин як двигуна агресивного капіталізму. Можна навіть стверджувати, що у віртуальному просторі заново програється історія людства. З цієї точки зору нинішня Мережа переживає фазу «дикого капіталізму»: Інтернет поки що абсолютно вільний, знаходиться в стадії освоєння і ще далекий від перенасичення. Саме у Всесвітній павутині виявляється високий рівень демократії, що дозволяє домогтися самореалізації навіть тим людям, які в реальному просторі просто не могли уявити себе в ролі підприємців. Усе це перегукується зі спостереженнями Ф. Фукуями, який передбачав занепад традиційних професій, а також з прогнозами інших футурологів, які обіцяють появу в недалекому майбутньому нових «міждисциплінарних» спеціальностей. А фактично – людей, які здатні займатися усім, т. зв. універсалів.

Тож, можна з великою ймовірністю стверджувати, що ті країни, які відстають у освоєнні цього простору, через кілька років неминуче опиняться на узбіччі прогресу.

– Саме так. Останнім часом все чіткіше ми спостерігаємо таку тенденцію як «сплощення» світу, скорочення ієрархічних поверхів у всіх системах, включаючи окремо взяті компанії. Починають зʼявлятися «плоскі» організації, яким цілком достатньо двох основних рівнів управління. Подібні структури фактично є самоорганізованими системами. Такі системи базуються насамперед на людському капіталі – людях високого рівня розвитку, здатних самостійно моделювати проекти, а також керувати ними з опорою на наявні ресурси. Функції компанії, таким чином, зводяться переважно до аутсорсингу і сервісного забезпечення.

– Ця тенденція активно розвивається в усьому світі і супроводжує ще один тренд, який в науковому лексиконі прийнято називати дисипативним процесом, який передбачає «розповзання» різних стадій виробництва по всьому світу, в тому числі за рахунок аутсорсингу. Однак слід тут же зробити застереження: відбуватися це може лише в межах досить розвиненого з правової точки зору простору, що захищає його членів від шахрайства. Для України ця тенденція також неминуча. Особливо з огляду на необхідність виживання «недорозвинених» компаній – організацій, які в силу різних причин не приділяють уваги створенню внутрішнього корпоративного середовища. Подібні гравці повинні бути захищені законом, оскільки слабкі за визначенням. Поки, на жаль, законодавча база у нас є недосконалою. По суті, закон приділяє достатню увагу лише комерційній таємниці у вузькому трактуванні. В результаті такі різновиди інформації, як маркетингові дослідження та інші внутрішні розробки, виявляються незахищеними, а кордони компаній – досить відкритими для шахраїв від консалтингу. Втім, цей ефект також є однією з ознак прояву «плоского світу». Як ні парадоксально, світ дійсно лібералізується, хоча, це може бути помітно не відразу. Причина – у доступності (знову ж таки завдяки Інтернету) раніше закритої інформації. У кінцевому підсумку все це може привести до зміни «базового знання» людства.

– У політичному просторі виявляється куди більше небезпек, ніж можливостей. Доводиться враховувати не тільки загострення політичної ситуації в світі, але і явну загрозу глобальних зіткнень на релігійному ґрунті. Тим часом ООН, за всіма ознаками, переживає не найкращі часи і наближається до критичного етапу свого розвитку.

Незважаючи на всі розмови про «глобалізацію», «кінець історії», «другий модерн», цивілізація насправді розколюється. Ісламські держави рухаються до обʼєднання, інтеграційні процеси поступово охоплюють африканський і латиноамериканський світи. Азійські країни вже стоять на порозі створення своєї валюти. Наростає дефрагментація за етнічною ознакою, що може призвести до реальної загрози конфліктів.

Зрозуміло, не слід замикатися виключно в теологічних рамках. Предметом уважного вивчення має стати скоріше наростаюче протистояння різних культур і цінностей. Не тільки глобальний ринок, але увесь світ в цілому вступає в фазу турбулентності, яка завжди веде до переділу сфер впливу і ресурсів. Схоже, ми маємо всі шанси стати свідками практичної реалізації неоімперських амбіцій: будь-яка нація рано чи пізно починає відчувати пекуче бажання побудувати імперію.

– Це дійсно так. Ще одна тенденція, про яку говорять усі футурологи, – актуалізація хаосу. Усе ближчими стають часи, коли хід подій буде визначатися непередбачуваністю, а не волею. Ще років десять тому над такими прогнозами багато дослідників відкрито сміялися. А тепер всі ми мало не щодня говоримо про невизначеність. Не випадково на карантині один за іншим йдуть майстер-класи та семінари, присвячені принципам прийняття рішень, кар’єрного росту, мотивації і відпрацьовування розумових механізмів в умовах невизначеності!

«Світ хаосу» вже існує і давно переступив поріг нашого світу і нашого будинку. Ба більше, адже розвивається він помітно швидше «світу порядку», чому сприяють події, спричинені пандемією коронавірусу COVID-19. А значить, якщо людство не привчить себе працювати з «тонкими» сигналами зовнішнього середовища, не виробить навички приймати правильні рішення в умовах невизначеності і не навчиться в новому контексті контролювати свій психоемоційний стан – воно просто вимре. Окремим випадком стане вимирання компаній, нездатних адаптуватися до умов турбулентності. При цьому слід розуміти, що наростаючий хаос – не більше ніж еволюційний важіль, що сприяє виживанню найсильніших, а не катастрофа всього людства. Хіба що визначення «найсильніший» відповідає тепер трохи іншим параметрам, таким як потужність мислення.

– У світі відбувається очевидна зміна парадигми у бік творчості, креативу як такого, в будь-яких аспектах. Щоправда, Україна до цих процесів має поки що дуже опосередковане відношення. А скоріше, навіть знаходиться в контрфазі глобальної тенденції. Хоча б тому, що у нас як і раніше панує «парадигма» лінощів і «культури споживання», тоді як міжнародний контекст змушує людей звертати все більше уваги на питання творення. Прикладом може служити явний ухил у бік «зелених» цінностей. У багатьох країнах екологічна свідомість, поведінка і все, що з ними пов’язано, набуває мало не фанатичного характеру. Люди починають відчувати задоволення від збереження природного середовища. І тим самим від творення нового світу, в якому можна існувати.

Слід сказати пару слів і про таку тенденцію, як глобальна колективізація, рух до відкритих платформ і розподіл праці в світовому масштабі. Схоже, час «одинаків» закінчується. Однак не слід сприймати те, що відбувається занадто буквально. «Одинак» як і раніше відіграє значну роль як носій творчої енергії. Але ось поширення цієї енергії в рамках колективів або спільнот відіграватиме дедалі більшу роль. Необхідність в об’єднанні людей на принципово нових засадах буде тільки зростати. Герої залишатимуться в обоймі, однак час героїв, які поодинці здійснюють свої подвиги, вже минув.

– Справи теж складні. З’являються нові види мистецтва, його межі розширюються, а форми самовираження стають все більш різноманітними. Новітні тренди зачепили і мову. Йдеться про «нову мову», поява якої завершила епоху ностальгії (характерною ознакою якої є засилля римейків і велика кількість цитат, що адресують нас до високого стилю минулого). Але і тут нас, на жаль, чекає розчарування. Ліниве суспільство споживання не хоче докладати зайвих зусиль до спілкування з мистецтвом, у тому числі літературою, кінематографом, театром. Мало того, це глухе «повстання мас» підтримується різноманітними інституціями. Культура починає орієнтуватися на «широкі верстви», переймає їх мову, а в результаті формує черговий виток деградації суспільства. Можна, звичайно, згадати про малозначущу зараз для суспільства і тому в цілому маргінальну прошарку інтелектуалів. Але вони нікому не цікаві. Адже масова культура харчується виключно «жуйкою» примітивного сенсу, володіє короткою пам’яттю і оперує категоріями моди. У цій системі цінностей художникам або філософам, що міркують про вічне, просто немає місця. У підсумку всі ми разом дружно деградуємо, перебуваючи в візуально-культурному просторі, просякнутому міазмами параноїдального епатажу зразка 90-х.

– Можливості сучасної науки легко проілюструвати на прикладі все більш рішучого вторгнення точних наук у сфери «розпливчастих» знань. Так, все більш математизовано «дисципліною» стає кулінарія: «бабусині рецепти» поступаються місцем складним хімічним і фізичним процесам, що змінює звичні параметри страв. Борщ стає спіненим, м’ясо – рідким, а яйця виявляються «гумовими». Нові підходи породжують і цікаві смакові нюанси: на кулінарному фестивалі 2009 року переможцем стала «абсолютно чиста тарілка», яка представляла собою кристально чистий заморожений огірковий дистилят, що зливається за кольором і формою з «носієм» страви. Вміст передбачалося злизувати. З тієї ж серії – інтеграція математичних методів в сферу управління персоналом. Так, близько двох років тому в одному з американських університетів була створена математична модель управління персоналом за цінностями, причому розроблені ноу-хау вже стали основою для трансформації систем управління у великих компаніях, наприклад, в Apple.

– Ми суттєво відстали, причому не тільки візуально, але і концептуально. Але ж прогрес рухається за спіраллю! А значить, ми практично в будь-який момент можемо «перестрибнути» на новий виток в той момент, коли країни, що випередили нас на ціле коло, проносяться мимо. Ніхто не завадить нам зробити це, використовуючи стратегію гонки за лідером.

Висновок простий: навіщо знову винаходити велосипед, якщо інші країни змогли зробити інноваційний стрибок, використовуючи більш виграшні стратегії? Так, у нас є національна гордість. Але давайте подивимося правді в очі. Що означають ці гучні слова в дійсності? Відповідь відома: успішну і багату країну, в якій живуть щасливі люди. Тим часом, навіть люди, які зуміли домогтися в Україні заможного становища, не відчувають себе впевнено і безпечно. Ось чому хотілось би, щоб «гордість» з причини нарешті перетворилася в наслідок. Говорити про те, що темп розвитку України сповільнюється тому, що у нас більше проблем, ніж у інших країн, не можна! Проблемні зони виявляються всюди. Скоріше, справа в тому, що амбіції до сих пір визначають свідомість не тільки мас, а й людей, які приймають рішення. Фактично вибирають, на яких рейках ми вирушимо у майбутнє.