Життя на роботі: будні працівників КП “ХТС” під час війни (відео)

«Жити на роботі» у буквальному сенсі довелося ледь не всій транспортній філії Комунального підприємства «Харківські теплові мережі». ЇЇ очільниця – Олександра Бабенко останній раз прийшла на роботу – 24 лютого, і відтоді ще з неї не виходила. Детальніше дивіться у сюжеті “Харьковских известий”.

Сьогодні Олександра Бабенко веде на екскурсію до своєї транспортної фортеці із певним почуттям гордості за рідний колектив. Тут вони сім’ями, разом із дітьми переживали найважчі часи. Ніхто з підлеглих Олександри Іванівни , а в основному – це водії спецтранспорту, не злякався, не залишив підприємство і не відмовився їхати у будь-який район міста. Кожен без питань, просто виконував свою роботу.

“Я ребятами горжусь, мне даже больно говорить потому что я все время думаю об этом, и наверное не только как руководитель , а как просто женщина, я за каждого человека, пока он не заедет в гараж, я не могу просто успокоиться я должна знать, что они все на месте”, – говорит А. Бабенко.

Війна змусила усіх співробітників мобілізуватися і нарешті втілити в життя старі плани, причому екстерном. Особливу радість в очільниці транспортного цеху викликає столова, яка до 24 лютого не працювала сім років.

“Девочки, которые здесь жили у нас и живут до сих пор, ну как бы готовили, понимали что делать. Сначала готовили слесаря, это было даже удивительно, потому что ребята, имея какую-то печь, котелок, приносили тушенку, кашу варили, суп ну первое время кормили ребят. Очень много восстановили по предприятию, холодильные камеры и столовую, которая не работала 7 лет. На сегодня 98 человек питаются бесплатно”, – отмечает Бабенко.

Підвал, у якому жили перші місяці війни співробітники філії із родинами, сьогодні нагадує хостел. Жінки й чоловіки як могли оздоблювали своє помешкання для мінімального комфорту. Сама Олександра Бабенко забрала до себе у кімнату власну доньку з онуком, бо їхній будинок потрапив на лінію вогню.

Багато хто з колективу транспортної філії так і живе на роботі. Кажуть, звикли. Тут якось не страшно і зручно. Мінімальний комфорт є, а більше і не треба. Головне, що виявила війна в людях, каже Олександра Бабенко – це відповідальність. Після 24 лютого ця якість у співробітників стала головною рисою характеру – однаковою для всіх.