Вона воювала з першого і до останнього дня

Надія Громова ветеран Великої Вітчизняної війни

-Отец говорит маме, не переживай всё будет нормально. За 3 месяца будут они дома. Куда там. Машина сразу мотор завели и пошли.

Надія Опанасівна в подробицях пам'ятає все: і перший ешелон, що віз на фронт, і перший наліт авіації фашистів.

Надія Громова ветеран Великої Вітчизняної війни

-Думали побомбили и всё. Тогда пошёл и артелерийский налёт и все оружия немцев. И как раз бомба попала возле дома. Разбила мою радиостанцию, меня в сторону воздухом, но на ногах была.

Але це був тільки початок, розказує жінка. Далі битва за битвою.   
 
Надія Громова ветеран Великої Вітчизняної війни

-С такими ожесточёнными боями, вам это передать и почувствовать, невозможно. Много потерь конечно было. Была Курская битва. Форсировала Днепр. Были у нас Юго-Западный фронт, вот так туда-сюда, туда-сюда, мы пикировали. Польша, Чехословакия, Германия. 

Вона воювала з першого і до останнього дня. Всі п'ять років. Перемогу зустріла в Німеччині. І тільки після цього повернулася додому. І почалися трудові будні. Праця на заводі і громадська діяльність.       

Інесса Протектор заступник голови ради ветеранів ДНВП "Об'єднання "Комунар"

-Всё то, что она пережила, то ей дало возможность вынести и перенести. И в настоящее время она является членом совета ветеранов завода "Коммунар", членом совета ветеранов Киевского района. Она очень много внимания уделяет, удиляла. Военно-патриотическому воспитанию молодёжи, передавала правду истории.

Вся правда історії поруч з нею – у цих воєнних фотографіях, які часто переглядає, у снах, в яких вона ніби знову на фронті, і в осколках немецького снаряду, що назавжди залишилися в її спині, як спогад про війну.

Здоров'я, останнім часом, каже Надія Опанасівна, підводить. Дільнична медсестра щодня для неї бажаний гість і поговорити, і тиск зміряти і укол зробити.
 
Анна Андропова дільнична медсестра

-Держится молодцом. Хорошая у меня пациентка, очень хорошая. Давление стабилизируется по-тихоньку, уколы помогают. Так и живём.

Незважаючи на недуги, в свої 88, вона така ж стійка і незламна як і в роки війни. Про її героїзм та мужність в ті часи свідчать ось ці багаточисельні нагороди, серед яких найбільш цінує дві медалі "За відвагу", отримані за Курську битву та форсування Дніпра. І якою б важкою, каже жінка, не була її доля, вона ні про що не жалкує. А нащадкам просто радить цінувати життя.  

-Любите семью, беригите детей. Берегите страну, берегите здровье своё.