Крокуємо у майбутнє без старих назв

Всі українці, зокрема і харків’яни, продовжують давати гідну відсіч агресору. Поки наші мужні воїни на фронті женуть якнайдалі ворога з рідної землі, інші патріоти держави працюють над тим, щоб врешті назавжди позбутися імперщини та радянщини. Історики, освітяни, можновладці в один голос кажуть, — настав той час невідворотності, коли кожна школа мегаполісу, що носить імперський або радянський відбиток у своїй назві, має бути перейменована. Докладніше читайте в матеріалі Харьковских известий.

Експерти запевняють, так звана мода називати осередки середньої освіти на чиюсь честь притаманна лише тоталітарним режимам. А в українському демократичному суспільстві такій традиції не місце.

На сьогоднi це питання надзвичайно гостре та актуальне, запевняє історик та кандидат педагогічних наук Валерій Шепель. Адже у Харкові 17 шкіл названі на честь історичних особистостей і різних формувань.

– Наразі існують певні рекомендації Українського інституту національної пам’яті щодо перейменування. Є у нас, до прикладу, школа № 127 ім. Г. К. Жукова, школи, названі на честь дивізій, це 49­та і 95­та, школа № 61 ім. І. О. Танкопія. Вже ведеться робота з вилучення цих назв. Традиція давати школам чиїсь імена є не тільки тоталітарно радянською, а й імперською. Яскравий приклад — Маріїнська гімназія. Такі школи з’явилися за правління російського імператора Олександра ІІ. Його дружиною, як відомо, була імператриця Марія. Саме за її сприяння створювалися подібні заклади освіти і присвоювалися назви. А Олександр ІІ, як я вже неодноразово наголошував у ЗМІ, крім того, що відомий скасуванням кріпосного права, ще й відзначився антиукраїнською політикою. Це і Валуєвський циркуляр, це і Емський указ про заборону друку українського слова, а потім і пригнічення мови в багатьох інших сферах життя. Тож, як бачите, історичні підстави для перейменування дуже вагомі, — запевняє Валерій Шепель.

Педагог та історик каже, у світовій практиці присвоєння імен школам більш притаманні тоталітарним країнам. Європейці ж цього прагнуть позбутися.

«Наприклад, в Німеччині був навчальний заклад, який носив назву одного з підприємців. У післявоєнний час він підпадав під ряд законів про денацифікацію. Але школа трималася за стару назву не безпідставно. Концерн підприємця виділяв кошти школі. У кінцевому результаті це питання було вирішено в судовому порядку — школу все ж позбавили ім’я», — каже пан Валерій.

Німеччина, на думку історика, відмовляється від традицій давати назви школам, проте можна зустріти виші, названі на честь когось. Наприклад, Берлінський університет імені Гумбольдтів. У Польщі є Краківська політехніка ім. Тадеуша Костюшка, у Любліні — Академія Прикладних Наук ім. Вінцента Поля, Державний Університет Марії Кюрі­Склодовської.

А от у Харкові наразі громадськість пропонує перейменувати ту чи іншу школу, яку закінчив загиблий на війні випускник, на його честь. Серед колишніх випускників наших шкіл на сьогодні загинуло 143 особи із 89 закладів освіти. Сам історик та більшість колег пана Валерія іншої думки. Вони вважають, що більш демократично буде встановлювати хлопцям меморіальні дошки, стенди, робити музеї на місцях.

– На жаль, ми не можемо присвоїти імена усіх цих героїв нашим закладам освіти. Адже є школи, в яких загинуло двоє чи троє воїнів­випускників. Приміром, у 126­й школі взагалі 5 випускників віддали життя за Україну з початку агресії. Тому виміряти, хто більший герой, а хто менший буде неетично щодо пам’яті загиблих людей. Ми мусимо схилятися до рівнозначної пошани усіх загиблих захисників, — каже пан Шепель.

Також історик констатує, для того щоб прибрати із назви закладу ім’я, законом не передбачені громадські слухання, а щоб включити якесь ім’я, — необхідне громадське обговорення.

ЧАС ЗМІНЮВАТИ І НАЗВИ, І СВІДОМІСТЬ

Почесна харків’янка, філолог, вчитель української мови та літератури, директорка Харківської гімназії № 6 «Маріїнська гімназія» Олександра Зуб розповідає, що назву Маріїнська закладу повернули на 140­-річчя. Але зараз постало питання позбутись цього назавжди.

«Запитайте у Харкові про шосту Маріїнку, і всі знають нас, бо наша гімназія — то бренд. Але через військові події у нашому суспільстві стався великий надлом. Настав час змінювати і назви, і свідомість. Ми завжди були українською гімназією, тепер будемо ліцеем. Раніше була Маріїнська гімназія, а зараз називатимемось Харківський ліцей № 6. Вже навіть змінили статут. Зрозумійте, школа — це не будівля, це не назва, а багаторічні традиції, учні, вчителі, це величезний потенціал, який ми прагнемо зберегти та примножити. Я не думаю, що коли ми називатимемось Харківським ліцеєм № 6, від цього стане гірше. Головне, щоб ми вибороли перемогу та мир, і нарешті зібралися всі разом: учні та вчителі. І ми будемо ще натхненніше і краще працювати, — зазначила пані Зуб. — Чи на часі змінювати імперські назви? Так. Адже зараз на кону наша державність».

На сьогодні чимала кількість випускників відомої у Харкові гімназії боронять державу. Директорка зі сльозами на очах розповідає випадок: «У нас у школі є панно. Там серед іншого намальований хлопчик із мамою. Цю композицію створило подружжя харківських художників. На картині чоловік зобразив свою дружину з сином, тоді цей малий хлопчик пішов до нас у перший клас. Місяць тому я його зустріла, але не впізнала. Бачу, біжить мені назустріч міцний військовий і ледь не підхопив мене. Запитав, чи не впізнаю я його. Я замешкалась, адже він так змужнів, а потім зрозуміла, це той самий хлопчик з нашого легендарного шкільного панно. Він розповів мені, що зараз воює у найгарічішій точці і разом з побратимами ні на крок не відступить. Воюють і наші дівчата-­випускниці. Повторюсь, стався великий надлом у сіспільстві, після такого залишати якісь радянські або імперські назви просто безглуздо. Такого пробачити росії не можна! Не можна пробачити Бучу, Куп’янськ, Ізюм! За що вони нас вбивають? Хіба так можна? Цей біль з нами тепер на віки!»

ПАМ’ЯТАТИМЕМО КОЖНОГО ЗАГИБЛОГО ВОЇНА

Меморіальні дошки задля вшанування патріотів держави вже встановлені у деяких школах першої столиці, наприклад у Харківській спеціалізованій школі № 11. Її директорка, вона ж вчитель з історії та медіаграмотності Світлана Проценко розповіла, що у закладі вже увічнили пам’ять двох випускників різних років.

– У нас в школі є меморіальні дошки двом нашим хлопцям: герою України, парашутисту, десантнику, що врятував іншого, але загинув сам, Василю Мельникову і Дані Дідіку, який загинув у Харкові після теракту у лютому 2015 року, виборюючи свободу та гідність нашої держави. Як історик я дуже стурбована проблемою критичного мислення і тих знань, які потрібні сучасним дітям. Ми увічнюватимемо патріотів не через назви шкіл, а в інший спосіб. Та й самі діти пропонують нові форми вшанування — проводять благодійні аукціони, турніри пам’яті тощо.

Зараз, наголошує директорка, зо три десятки випускників школи захищають Україну у різних гарячих точках, і, на жаль, є хлопці 19 і 24 років, які вже загинули на війні.

– Ми пам’ятатимемо кожного з них! Ми знаємо, що війна закінчиться нашою перемогою. Ми дуже хочемо, щоб всі наші діти повернулися живими. Вважаю, що школи мають називатися просто: ліцей або гімназія. Я спілкуюся з закордонними колегами, і ті розповідають, що у них бувають випадки, коли школи називають на чиюсь честь, наприклад історичних героїв. Але це робиться рідко, скоріше як виняток.
Наприклад, Сполучені Штати взагалі живуть у іншій парадигмі. Там індивідуалізований підхід. У тих школах, з якими ми підтримуємо зв’язки, є окремі учні або учнівська рада, які пропонують подібне. Наприклад, мені відомий випадок, коли учні запропонували назвати шкільний стадіон на честь свого однокласника. Але ж не всю школу, а її окрему частину. А загальної практики присвоювати назви школам немає. Ми в Україні теж маємо шукати інші форми увічнення і вшанування, — підсумувала пані Світлана.

Думку батьків, педколективу та власні уподобання висловила і вчителька початкових класів, директорка Харківської загальноосвітньої школи № 127 ім. Г. К. Жукова Ірина Лапко.

«Ми вже давно працюємо над тим, щоб прибрати прізвище Жукова з назви школи, ми хочемо бути гімназією № 127, без жодних імен. Ми — патріотично налаштована школа. Наразі двоє наших працівників — педагог­доброволець і робітник закладу були мобілізовані влітку, дуже багато батьків наших учнів зараз знаходяться на фронті. До війни у нашій школі функціонував музей. Він був повністю присвячений Г. К. Жукову. То наразі ми вже його перепрофілювали — заповнюємо воєнними експонатами, які батьки школярів привозять з фронту».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Жуков? Що очікує на харківську школу, що носила його ім’я

ОСТАННІ НОВИНИ

• Погода у Харкові на сьогодні, 19 квітня
• Харків доведе, що він найквітучіший в Україні – озеленювачі стали до нових клумб (відео)
• Енергопостачання та підготовка до зими: Харків потребує підтримки міжнародних партнерів (відео)
• Рашисти обстріляли Харківщину 18 квітня: є поранений (офто)
• Комунальники Харкова продовжують прибирати місто (фото)