Іван Прокопенко: успiшне реформування освiти — запорука сталого i ефективного розвитку Украiни

Анастасия БЫКОВА, 21 мая 2012, 18:43
 

Реформування освіти в нашій країні в цілому залишається важливим і актуальним питанням, яке стосується і вчителів, і абітурієнтів, і їх батьків, і вищих навчальних закладів.

І особливо воно стосується Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди, тому що саме його випускники в майбутньому будуть наслідувати всі ті новації, які сьогодні впроваджуються в сучасній українській освіті. Поділитися своїми думками щодо модернізації вищої освіти в Україні з читачами «Харьковских известий» погодився ректор ХНПУ ім. Г. С. Сковороди Іван Федорович Прокопенко.

— Іване Федоровичу, реформування освіти в Україні триває. Зокрема, стимулювання підвищення якості вищої освіти здійснюватиметься шляхом «ранжирування» університетів, тобто рейтинговим оцінюванням діяльності вищих навчальних закладів. Наскільки, на ваш погляд, запровадження цієї системи своєчасне?
— По-перше, треба розуміти, що для світової університетської спільноти формування рейтингів давно стало важливим чинником визначення впливу окремого університету в загальносвітовий процес розвитку. В минулому році два українських ВНЗ вперше увійшли до рейтингу кращих університетів світу QS World University Rankings 2011. І це тільки початок. Є певні технології участі в цих рейтингах. Наприклад, наукові надбання треба описувати не тільки українською мовою, але і зрозумілими світу мовами. І в реферованому варіанті подавати на відповідних носіях. Таким чином освіта стає більш відомою і більш відкритою в світі. Я скажу вам відверто: нам є чим пишатися. В цьому році Україна увійшла у рейтинг 25 найпрестижніших країн світу за станом, змістом і масштабністю освіти. По кількості наукових досягнень, кількості студентів, в тому числі і іноземців, ми не дуже поступаємося іншим країнам. Практично в кожному харківському ВНЗ навчаються іноземці. Наприклад, в нашому університеті сьогодні навчається 500 студентів з різних країн світу.
Однак є у нас і свої нюанси. Отримавши незалежність, ми намагалися здивувати весь світ тим, що у нас кожна структура є елементом професійної освіти. Тому технічні училища стали коледжами, інститути — університетами. Але це не є ефективним. Що і показала минулорічна вступна кампанія, коли більше ніж шістдесят вищих навчальних закладів України не сформували перший курс. Шість вищих навчальних закладів Харківщини не виконали державне замовлення. Це означає, що держава дає гроші на безкоштовну освіту, а університет не зміг їх реалізувати. Це не робить честі університету, його керівникам. Для початку нам треба розібратися — для чого нам вища освіта, в яких пропорціях вона потрібна Україні. І кожен окремий навчальний заклад повинен сам розуміти своє призначення в регіоні, і в країні в цілому. Цьому і повинно сприяти ранжирування. Тому, я вважаю, що до ранжирування треба віднестись позитивно, з розумінням. Якщо ми самі не будемо знати, в якому стані наша освіта, то як же світ буде нас сприймати і цінувати.
— За якими критеріями, на вашу думку, повинні оцінюватися вищі навчальні заклади?
— Однозначно — критерії не можна зводити до квадратних метрів. Треба враховувати і те, що ми ніколи не доженемо розвинуті країни і їх університети по фінансуванню. Наприклад, вищі навчальні заклади Кембриджу мають бюджет, який значно більше, ніж наш державний бюджет. Тим не менш, студентський побут там не дуже відрізняється від побуту українських студентів. Тому все ж таки, я вважаю, основним критерієм повинна бути саме якість освіти.
Наприклад, у нашому університеті ми проводимо опитування студентів з різних напрямків. В анкеті понад шістдесяти запитань на різні теми. Студенти оцінюють професорів, стан університету, управління. Сьогодні держава також видає рейтинг ректорів, рейтинг приміщень. Я думаю, що така програма повинна бути і на регіональному рівні. Місто Харків — є неформальною університетською столицею. Ми повинні визначати також і регіональний рейтинг і зробити його доступним Україні і цілому світові.
— Особливістю вступної кампанії-2012 вже стало жваве обговорення проекту закону о вищій освіті, згідно з яким можуть бути нормовані умови вступу до ВНЗ. Чиновники-освітяни вважають, що збільшення прохідного бала при вступі до ВНЗ поліпшить якість вищої освіти, а також оптимізує потік абітурієнтів, що в подальшому позитивно вплине на ринок праці. Ви з цим згодні?
— Враховуючи демографічні показники, те, що ми фактично «скомкали» навчальний рік через Євро-2012, я би в цьому році не підвищував прохідний бал для профільних предметів. До речі, право університетів самим вирішувати підвищувати чи ні прохідний бал з профільного предмету до 160 балів. Ми цим правом скористались і в цьому році не підвищували бал.
Не все так просто і з ЗНО. Я не критикую зовнішнє незалежне оцінювання, але вважаю, що воно теж повинно модернізуватися. Традиційною системою у всьому світі є державне оцінювання знань школярів. І не треба робити так, щоб учень вже в третьому класі знав, що, наприклад, математику він здавати не буде, тому цей предмет йому не потрібен. Загальна школа має своє призначення, вона повинна підвести дитину до риски дорослого життя. Для цього учню треба накопичити відповідну суму знань, а другорядного в освіті не повинно бути. Тести ж підштовхують до того, що деякі дисципліни стають основними, а інші — другорядними. Я вважаю, можна зробити тестування з усіх предметів, створити додаткову сторінку до атестату зрілості, і вже в університеті приймальна комісія буде проводити рейтинг оцінок, які вже не можна змінити. Звісно, будуть і винятки. Раніше ми приймали до шестисот медалістів на рік. Кожний другий на потоці був медалістом. Такі абітурієнти лише проходили співбесіду. Це було правило в цілому, а нашого університету зокрема.
— Багато керівників українських вищих навчальних закладів вважають, що державне замовлення в його теперішньому непривабливому вигляді втратило свій економічний і соціальний статус. Тисячі випускників не можуть працевлаштуватися, а, наприклад, дошкільна освіта сьогодні потерпає від того, що не вистачає спеціалістів…
— Це якраз ситуація, коли чиновники виявили свою професійну «короткозорість». Низьке держзамовлення на фахівців дошкільної освіти вони пояснювали низьким рівнем народжуваності. Але ж в демографічній ситуації завжди бувають різкі підйоми, стабілізація і спади, і це треба враховувати. Для нашого профілю роботодавцем залишається держава. Якщо Департамент освіти міста Харкова скаже, що нам треба збільшити прийом на певну спеціальність, ми це зробимо. Ми швидко б зорієнтувались і приготували все: від аудиторій до професорів. Це говорить про те, що від державного замовлення треба поступово відходити і особливо там, де держава вже не повинна фінансувати освіту. Державне замовлення повинне відійти, як форма регулювання прийому.
— Іване Федоровичу, а хто повинен взяти на себе відповідальність за працевлаштування випускників?
— Відповідальність за працевлаштування випускників зараз повністю перекладають на університети. Другого квітня у нас пройшло урочисте свято працевлаштування, на яке вперше за всю історію університету завітали наші найбільші роботодавці в особі керівників районних управлінь і відділів освіти. Працевлаштували всіх. І тих, хто вчився на держзамовленні, і тих, хто вчився по контракту. Половина випускників йдуть у школи. І тут вони стикаються з проблемами, які має вирішувати держава. Наприклад, половину з тих, хто виявив бажання працювати у Харківській області, ми направляємо в село. Але нікому з тих, хто погодився поїхати, не запропонували ставку. Це могли бути лише півставки, чверть ставки. Я глибоко переконаний, що ні один з них не залишиться на 1 вересня в школі. Держава повинна зробити потужний крок на захист прав молодого спеціаліста. І від загальних слів перейти к конкретним діям. Наприклад, прийняти закон про те, що перші три роки зарплата молодого спеціаліста оплачується в повному обсязі, незалежно від обсягу наявної роботи. Також повинні бути кредити для молодого спеціаліста, щоб він, отримавши гроші, міг би купити собі житло на новому місці роботи. Сьогодні ми платимо випускникам, які йдуть в школи, 2,5 тис. гривень. Вони теж кажуть спасибі. Але це не утримує їх на місці, що стає збитками для держави.
Взагалі-то раніше у нас була система, коли ми влаштовували, наприклад, десять випускників з різних спеціальностей в одну школу. Таким чином формувалося «ядро молодих». Вони по-іншому бачили, створювали своє, нове. І це добре, бо вчителі, які працюють по тридцять років і більше, вже не можуть встигнути за сучасними технологіями й інноваціями в освіті і просто за життєвим темпом.
— А молодим спеціалістам не важко орієнтуватися в нових навчальних програмах, які змінюються майже кожен рік?
— Ми розуміємо, що сучасний вчитель повинен рухатись в ногу з часом в викладанні свого предмету, тому завжди йдемо на крок попереду. В цьому році наш університет отримав срібну, в минулому — золоту медаль за інноваційні напрями діяльності. Ми маємо потужні кадри. У нас працює 500 кандидатів і докторів наук. У нас достатній блок вишколу, який починається з другого семестру. Звичайно, з появою нових програм відношення вчителів до роботи теж змінюється. Я боюсь, що зовнішнє оцінювання призведе до того, що вчителя перетворяться просто на репетиторів, і вчителю вже не цікаво буде працювати у класі, займатися позакласною роботою. Але я, наприклад, глибоко переконаний: вчитель повинен працювати на освіту в цілому, а не на себе в освіті.
— Яким же тоді повинен бути сучасний вчитель?
— По-перше, він повинен бути заряджений від Бога на те, щоб все своє життя присвятити чужим дітям. Це не всім під силу. Треба бути і батьком, і матір’ю, і професіоналом своєї справи, щоб правильно навчати і виховувати дітей. По-друге, повинна вестись попередня робота, з правильної, не штучної, професійної орієнтації на вчительську професію. Школа повинна підтримувати зв’язки з університетами. Ми відгукнулися на пропозицію Департаменту освіти міста Харкова і створили в школах 24 своїх кафедри, де працюють наші провідні спеціалісти разом з вчителями шкіл.
Також у нас в університеті працює 76 творчих колективів. Ми дивимося на це як на елемент фахової підготовки. Якщо вчитель і не співає, і не танцює, є поганим спортсменом, то такий вчитель не буде цікавий сучасним дітям. Учень дивиться на вчителя як на приклад і, звичайно, наслідує його. Можливо, для інших професій це не важливо, але не для педагога, адже він все життя буде працювати з дітьми.

Подписаться на новости

Поиск по архиву:

Подраздел:
Материал:
ПнВтСрЧтПтСбВс

Выбрать по тегу