Легенди,люди та факти музичного життя Харкова. Головна справа звитяжного життя Юрія Щербініна

8 июня 2018, 07:50
 

Нині у нашому місті функціонує щонайменше 15 музеїв (принаймні, скільки я змогла нарахувати), та, на жаль, в жодному інтернет-каталозі немає відомостей про громадський музей «Обереги музичної Харківщини». Дізнатися про нього можна лише з уст власних знайомих, або випадково натрапивши на сторінку у Facebook Юрія Щербініна. Та все ж, на мою думку,цей музей за відомістю повинен стояти поряд з провідними — історичним та художнім, адже він містить безцінні та унікальні артефакти культурного життя першої столиці.

Приємним є той факт, що Юрій Леонідович майже щодня привітно зустрічає гостей у своїх володіннях, і неважливо, скільки їх — двоє чи більше десяти… Як наслідок, за принципом «сарафанного радіо» все більше людей дізнаються про цю глибу музичного минулого Харкова…
 
З чого почати опис своїх вражень після відвідин музею «Обереги музичної Харківщини»? Напевно, з його засновника та директора Юрія Леонідовича Щербініна. Це людина, котра кожну частку своєї душі віддає справі цілого життя. З юнацьких років він мріяв про створення музею музичної культури, збираючи рідкісні матеріали, спогади, спілкуючись з легендарними особистостями, їх родичами. І мрія здійснилася лише у 2014 році, коли вже навіть не вірилось, що це можливо. За кожним експонатом музею стоїть своя історія, яку із натхненних уст Юрія Леонідовича можна слухати годинами. Це особистість, для вираження захоплення якою не вистачає слів. Він фактично самотужки створив музей і особисто проводить екскурсії. Сам фотографує своїх гостей аби зберегти уже сучасну історію для майбутніх поколінь…
 
Музей займає цілий перший поверх ХНУПС ім. І. Кожедуба. Експозиція, котра складається із 21 стенду, вміщена у двох залах. Домінанти експозиції, їх тематичне спрямування, структура розроблені таким чином, щоб якнайповніше розкрити основні етапи розвитку музичного життя Харкова з кінця XVIII ст. до сьогодення. Тож усі матеріали розташовано за хронологічно-тематичним принципом: від зародження музичного життя в Харкові («Музичні першопрохідці Слобожанщини», «Біля джерел музичного виховання»), через страшну правду історії («Розстріляне відродження», «Шляхами корифеїв») до сьогодення («Харків музично-театральний», «Йшли вони дорогами війни»).
 
До числа найцікавіших експонатів виставки належать: рідкісні фото видатних композиторів, зроблені славетним А. Федецьким (зокрема, найвідоміший портрет П. Чайковського, 1893 р.); книга 1743 року із бібліотеки першого генерал-губернатора Харкова Є. Щербініна, якої торкалася рука Г. Сковороди; особисті речі Іллі Слатіна, його диригентська паличка (була подарована для музею ще у 1967 р. К. Л. Дорошенком); учнівський зошит К. Дашкевича, вихованця Петербурзької консерваторії за класом М. Римського-Корсакова, з правками та оцінками Римського-Корсакова 1894 р.; автографи П. Чайковського, В. Горовиця, І. Козловського; справжня переписка нотного видавця Юргенсона та Чайковського; програма концерту в Народній консерваторії (Пушкінська, 62), написана рукою В. Горовиця; клавіша роялю, на якому грав П. Чайковський (цікавою є історія, як вона потрапила до Юрія Леонідовича!); нині єдиний в Європі урочистий бунчук (що належав воєнним оркестрам; цитра кінця XVIII ст.; особисті речі та рукописи Я. Степового; афіші концертного життя Харкова за 1908 рік…
 
Коли дізнаєшся, що такі великі імена пов’язані з Харковом і ти можеш побачити, який у них був почерк, прочитати, як вони висловлювали свої думки, поглянути на справжні фото або доторкнутися до чогось, дух перехоплює… Після такого не можна залишитись байдужим, це варто знати, і в першу чергу музикантам (студентам університету), котрі, за словами Ю. Л. Щербініна, на жаль, нечасті гості музею.
 
Експозиція «Біля джерел музичного виховання» одна з найперших у музеї. Вона розповідає про зародження музичних класів у Харкові. Тут можна побачити документ — звернення М. П. Концевича до губернатора з проханням відкрити музичні класи у Харкові. Виявляється, першим це зробив не І. І. Слатін!
 
Одним із перших вчителів музичних класів був скрипаль, диригент, композитор І. Вітковський (талановитий учень Й. Гайдна). Про це свідчить копія відповідного документа. Саме він написав ораторію до відкриття Харківського університету (1805) та заснував першу фабрику інструментів, де виготовляли фортепіано (1813).
 
Ще однією особистістю, котра стояла біля джерел музичного виховання Харкова, є талановитий віолончеліст, князь Микола Борисович Голіцин — друг О. Пушкіна та Л. Бетховена. У вітрині можна побачити копію листа із записника Л. Бетховена: «Не забути відправити ноти моєму другу М. Голіцину». Його гру високо цінував і М. Глінка. Багато для розвитку музичної культури Слобожанщини зробив й хоровий диригент Юрій Миколайович Голіцин (син М. Б. Голіцина). До речі, до музею Ю. Л. Щербініна із Парижа нещодавно приїздила родичка Голіциних — княгиня Катерина Олександрівна Голіцина, яка щиро захоплювалася унікальністю наявних матеріалів, фото та книг…
 
Крім того, в експозиції «Біля джерел музичного виховання» можна побачити матеріали, котрі свідчать про зв’язки російського композитора М. Глінки з Харковом, зокрема фото будинку, де він жив, статті музикознавців тощо.
 
Цікавим експонатом, як на мене, є видана в типографії Харківського університету «Теорія музики» (1918) мінералога, композитора, доктора філософії, гірничого начальника Гессе де Кальве.
 
Підсумовуючи, можна сказати, що музичне життя Харкова має багаті професійні корені, що, безумовно, позначилося на його розвитку в подальші роки. Дуже цінним є той факт, що ця музична генеалогія поступово відновлюється, і ми маємо змогу відслідковувати всі родовідні зв’язки.
 
Експозиція «Від джазу до «Веселого Роджера» присвячена іншим музичним напрямкам та їх проявам у Харкові, зокрема джазу та року.
 
У вітрині можна побачити фотокартки Йосифа Шиллінгера, котрий був учителем Джорджа Гершвіна та Глена Міллера. Він викладав композицію у Харкові з 1918 року, був диригентом першого естрадно-симфонічного оркестру України. Сучасним представником харківської джазової школи є віртуозний піаніст та імпровізатор Сергій Давидов.
 
Стенд також майоріє яскравими фотокартками із концертів Сергія Щелкановцева (псевдонім СЕР) та його гурту «КПП». Про харизму та енергійність музиканта свідчить його сценічний костюм, котрий стоїть біля вітрини. На початку 1980‑х Сергій Щелкановцев стояв біля витоків «першої хвилі харківського року». Був автором та ведучим щотижневої телепрограми про рок-музику на каналі «Тоніс» — «Під Веселим Роджером».
 
Експозиція «У слова диригент немає жіночого роду» присвячена першій в Україні жінці — диригенту Алісі Відуліній. Випускниця кафедри оперно-симфонічного диригування Київської консерваторії, хоча й дещо нарікає на свою непопулярність у рідному місті як диригент, проте пишається своїми випускниками (Аллін Власенко, Віталій Куценко та інші). Усе життя вона пропрацювала в театрі музичної комедії та в Академії культури. У вітрині музею містяться афіші з її концертів років навчання, в яких звучала музика Ліста, Глазунова, Рахманінова, Кабалевського, Вебера, Бізе.
 
Вагоме значення для Харкова має експозиція «Шляхами корифеїв», присвячена фундаторам харківської музично-теоретичної школи — М. Тіцу, Д. Клєбанову, В. Губаренку, В. Борисову, М. Кармінському, музикознавцям І. Міклашевському та Г. Тюменєвій. Тут можна познайомитися із рукописами їхніх партитур, доторкнутися до друкарської машинки, на якій народжувалися наукові мемуари Г. Тюменєвої, переглянути рідкісні фотокартки (наприклад, закарбований у часі момент запису народних пісень В. Стеблянко).
 
Загалом після відвідування музею у мене залишилися лише найприємніші спогади. Таке враження, ніби за короткий час я прочитала цікаву та пізнавальну книжку. Навіть здивувалася, поглянувши на годинник, що екскурсія тривала дві з половиною години, час пробіг непомітно. Захоплююся відданістю Юрія Леонідовича власній мрії, на здійснення якої він чекав майже півстоліття. Цьому можна лише позаздрити… Сподіваємось, що справа його життя знайде вдячний людський відгук та буде обов’язково продовжена небайдужими патріотами свого краю.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Леся Герасименко, студентка магістратури Харківського університету мистецтв, фото: Олександр Чепалов
Подписаться на новости

Поиск по архиву:

Подраздел:
Материал:
ПнВтСрЧтПтСбВс

Выбрать по тегу